Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" серпня 2015 р. К/9991/87232/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Заїки М.М., Олексієнка М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Південного оперативного командування на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2011 року по справі № 2а-3598/09 (22а-5796/11)

за позовом ОСОБА_4

до Управління Південного оперативного командування

(далі - Управління)

про визнання протиправними дій та стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Управління про визнання протиправними дій та стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення у сумі 21139,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, проходячи військову службу у військовій частині, знаходився на забезпеченні за рахунок держави відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України, статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-ХІІ) та статті 16 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1934-ХІІ «Про Збройні Сили України» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1934-ХІІ).

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2009 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2011 року, позов задоволено повністю.

Визнано за ОСОБА_4 право на одержання за рахунок держави продовольчого пайка або за його бажанням грошової компенсації замість нього за період з 11 березня 2000 року по 6 листопада 2006 року.

Стягнуто з Управління на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію замість продовольчого пайка у сумі 21139,12 грн. за період з 11 березня 2000 року по 6 листопада 2006 року.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Управління подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 проходив військову службу в штабі Ордена Червоного Прапора Південного оперативного командування.

Наказом начальника Генерального Штабу Головнокомандуючого Збройних Сил України (по особовому складу) від 12 жовтня 2006 року № 355 позивача звільнено у запас за пунктом 67 підпункт «в» (у зв'язку зі скороченням штату).

Згідно наказу начальника штабу Ордена Червоного Прапора Південного оперативного командування (по стройовій частині) від 6 листопада 2006 року № 245 позивача з 6 листопада 2006 року виключено із списків особового складу управління.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що на підставі статті 16 Закону № 1934-ХІІ відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 1996 року № 316 «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань», Закону України від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» (далі - Закон № 1459-ІІІ), Закону № 2011-ХІІ позивач мав право на отримання продовольчого забезпечення за період з 11 березня 2000 року по 29 березня 2002 року за нормою № 7, а з 30 березня 2002 року по 6 листопада 2006 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації» (далі - постанова № 426) позивач мав право на отримання компенсації за продовольчий пайок за новими нормами харчування.

Проте, з таким висновком судів попередніх інстанцій не можна погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Частиною 2 статті 9 цього Закону визначено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.

На виконання вимог вказаного Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ» від 12 березня 1996 року №316.

Дію частини 2 статті 9 вказаного Закону призупинено Законом № 1459-ІІІ в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них.

Закон набув чинності з 11 березня 2000 року.

З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону № 1934-ХІІ, якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.

Закон № 1934-ХІІ не передбачав отримання грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення.

29 березня 2002 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації», яка також не передбачала компенсації за продовольче забезпечення.

Отже, грошова компенсація замість продовольчих пайків була передбачена законодавством України лише в період до 11 березня 2000 року.

Отже, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 відсутні.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкого висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_4 про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача грошової компенсації замість неотриманих продовольчих пайків в період з березня 2000 року по листопад 2006 року.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Південного оперативного командування задовольнити.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2011 року скасувати.

Ухвалити нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до Управління Південного оперативного командування про визнання протиправними дій та стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення відмовити.

Постанова набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Заїка М.М.

Олексієнко М.М.

помічник судді Н.В. Мостова